0 Items / $0.00
Місійна Група Церкви відвідала школу-інтернат на Вінничині
Home /
Mission Team of the Church Visits Orphanage in Vinnytsia

Місійна Група Церкви відвідала школу-інтернат на Вінничині

ієромонах Софроній (Чуприна)

За доброю традицією щороку прочани УПЦ з США на чолі з архієпископом Даниїлом, звершують поїздку до України, в завдання якої входять благодійні відвідини з християнською місією дитячих будинків та інтернатів. Цього року місійна група з США відвідала Вінниччину де мала змогу разом з вихованцями школи – інтернату ознайомитися з історичною спадщиною східного Поділля.

Подорож розпочалася з невеличкого селища міського типу, древнього Брацлава, який за дев’ять століть свого існування був свідком чималих історичних подій. Історія Брацлава насичена подіями та яскравими особистостями, які гармонічно вписалися в його минуле.

Вдивляючись через вікно на мальовничі пейзажі Поділля в дорозі швидко промайнула година часу. І ось наш автобус зупиняється біля загальноосвітньої школи-інтернату І – ІІІ ступенів – гімназії.Переступивши поріг інтернату, в оточені своїх вихованців, групу радо зустрічає директор навчального комплексу Ніна Олексіївна.Після знайомства і короткого екскурсу навчальними корпусами, для групи з вихованцями, розпочалася прогулянка Брацлавом. Три дівчинки в білих вишитих сорочках ретельно підготували, для очікуваних гостей, маленьку програму. Не бажаючи затримуватися ми вирушили в історичну подорож славетним містечком.

Історія Брацлавщини тісно пов’язана з тривалою і кривавою боротьбою козаків з Польщею. У 1569 році Брацлав увійшов до складу Речі Посполитої, користуючись привілеями Магдебурзького права, він став центром воєводства. Життя багатьох видатних постатей того часу тісно пов’язане з Брацлавщиною. Серед них були гетьман Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Сірко та Данило Нечай, бюст якого знаходить в Брацлаві. Саме туди направилася наша група. Під час екскурсії ми дізналися, що Данило Нечай був брацлавським полковником, який відзначився в багатьох боях, приймав участь в битвах під Меджибожем, під Старокостянтиновом, під Пилявцями, командував київським гарнізоном чим здобув повагу та шану серед козаків. Однак, поблизу села Красне, що на Вінниччині, Нечая застала лиха година. Під покровом ночі до Красного в повній тиші підійшли основні сили коронного війська на чолі з Марціоном Калиновським. На той час козаки відпочивали після бурхливого святкування масляни. Нечай був впевнений, що ворог далеко і на випадок небезпеки про це його сповістить загін сотника Шпаченка, який вже на той час, був вирізаний чотирма тисячним загоном польських драгунів на чолі з Лянцкоронським в містечку Ворошилівка. Стосовно смерті Нечая, є дві версії, згідно однієї він потрапив в полон і був страчений, по іншій, помер під час бою. Як би там не було, але військові подвиги Данила Нечая увіковічені в каміні на згадку нащадкам.

Після цього група вирішила відвідати незвичний музей, який загубився в зелених вуличках провінційного українського містечка, це приватний музей єврейського побуту та холокосту. Заснувала його голова єврейської громади Брацлава Фаїна Михайлівна Баєк, яка дала обітницю своєму помираючому батькові, що допоки буде жити, буде продовжувати його справу і говорити людям про холокост. У своєму батьківському будинку вона облаштувала невеличку експозицію з побутових речей, які належали її батькові, колишньому в’язню концтабору «Мертва петля», що розташовувався неподалік Брацлава в селі Печора. За її словами перед війною у Брацлаві нараховувалося близько сіми ста євреїв, більшість з яких померла в концтаборі. Жахлива доля спіткала і єврейських вихованців дитячого будинку, яких в лютому 1942 року місцеві поліцаї втопили в ополонці. Це жахливі сторінки нашої історії, які справили не аби яке враження на нашу групу. Всі мовчки входили в невелику кімнату і одразу звертали увагу на арештантську робу з жовтою зіркою Давида. Група дивилася фотографії, слухала життєві історії про ті страшні роки фашистської окупації, які з білю в серці і тремтячим голосом розповідала Фаїна Михайлівна. Після невеличкої екскурсії господарі садиби за встановленою у них традицією пригостили всіх пирогами та печивом.

Після цього наша група пішки вирушила до ще одного цікавого історичного об’єкту, який має світову славу та є центром постійного паломництва хасидів, це місце поховання Натана Штернгарца учня відомого рабина, засновника, так званого «брацлавського хасидизму» Нахмана, який був правнуком засновника хасидизму Баал Шем Това. Нахман, не мав сина, який би продовжив проповідувати ідеї хасидизму, і головним послідовником Нахмана став його учень Натан, який впродовж 34 років публікував усні історії з життя свого вчителя та поширив традицію щорічного зібрання хасидів в Умані на Рош – Га – Шана. Поряд з Натаном знаходиться могила його тестя Давида Цві Ойербаха, який певний час був головним рабином Шаргорода. Рабин Давид та його родина спочатку були противниками хасидизму, але за легендою, бачучи духовну користь від хасидизму підтримали Натана. Зараз поховання Натана у хасидів вважається святинею, до нього приїжджають з різних країн, моляться, просять про допомогу. Окрім склепу поруч на замковій горі розташоване старине єврейське кладовище, найстаріше віднайдене поховання датується 1800 роком, але є інформація, що в Брацлаві існують поховання ще з ХІV століття, якщо це підтвердиться, то прийдеться переглянути офіційну точку зору, стосовно появи перших єврейських поселень в Брацлаві. Екскурсію для нашої групи провів спадковий охоронець єврейського кладовища. Його прадід, українець за походженням, ще до війни працював доглядачем цього кладовища, а коли Вінниччина була окупована фашистами, Єфрем так звали його діда, разом зі своєю дружиною Лідією, рятували єврейських дітей за що посмертно отримали звання Праведників світу. Взагалі, Брацлав доволі відомий в ортодоксальних колах іудаїзму, але більше, як символічний простір позначаючи течію хасидизму, а ніж населений пункт на Вінниччині.

Дорогою назад, ми звернули увагу на залишки колишнього пивзаводу за переказами одна з будівель пустуючого підприємства, свого часу була синагога рабина Нахмана. Також до нашої уваги припав колишній млин Яна Солітермана вбитого під час єврейського погрому у 1919 році. Зараз його могила знаходиться на єврейському кладовищі на замковій горі з якої відкривається дивовижний вид на вкриту густими деревами та пахучими травами місцевість.

Не аби як приємно було спостерігати, як владика Даниїл спілкується з оточуючими його вихованцями інтернату, в свою чергу вони розповідали йому про свої плани на майбутнє, ділилися думками та цікавилися життям за кордоном. Як виявилося, багато з цих дітей прожило чимало років в Брацлаві, але вперше чули про його славне минуле.

Повертаючись до автобуса група зупинилася ще біля одного відзначеного місця - пам’ятнику польовій кухні, інженер якої, полковник Антон Федорович Турчанович, свого часу проживав у Брацлаві. Спректована ним польова кухня пройшла дві світові війни і навіть сьогодні використовується для потреб армії.

Після невеликої екскурсії Брацлавом було вирішено перепочити і влаштувати для дітей пікнік. Для цього обрали мальовничу місцевість неподалік Брацлава спеціально облаштовану для відпочинку. Тут наша група пожвавіла, під керівництвом владики кожен отримав свою роботу, хтось під наглядом дорослих розводив багаття, хтось збирав сухе гілля, інші накривали стіл та нарізали хліб. Кожен відчував себе потрібним і намагався виконати покладену на нього роботу як найкраще, особливо старалися наймолодші вихованці інтернату, маленькі хлопчики та дівчатка, які збирали гілочки. Ми в свою чергу заохочували їх і намагалися кожному приділити увагу. В сучасному світі ми доволі часто не помічаємо один одного, інколи навіть не чуємо про що нам говорить наш ближній, але як важливо сприйняти свого ближнього, почути те, що не було сказано та підтримати його. Спостерігаючи за нашими дітками, ми намагалися дати їм те, що вони не отримають в інтернаті в першу чергу – увагу та тепло.

Після обіду, чимало задоволена та відпочивша, наша група вирушила до іншого, не менш відомого та історично насиченого міста – Тульчина.

Перші письмові відомості про місто Тульчин датуються 1607 роком і пов’язані з родиною Калиновських, які зробило його визначним торговим центром. У другій половині XVII століття Тульчин перебував під владою Речі Посполитої, а потім під Османською імперією. Але в кінці століття завдяки графу Станіславу Потоцькому, Тульчин стає культурним центром Поділля, справжнім європейським містом з розвинутою інфраструктурою та промисловістю.

Свого часу Станіслава Потоцького називали «некоронованим королем». Це була найбагатша та найвпливовіша людина Подільського краю. Найвідомішим пам’ятником архітектури залишеним родиною Потоцьких у Тульчині безперечно є палац і саме туди направилася наша група. Будівництво цього палацу розпочалося у 1782 році за проектом французького архітектора Лакруа. За часів засновника, палац представляв з себе архітектурний ансамбль з декількох монументальних споруд. Туди входили окрім самого палацу, два бокові флігелі, бібліотека в якій налічувалось близько 17 000 томів, друкарня, картина галерея, турецька лазня, оранжерея, службові приміщення, театр, який до речі мав в своєму репертуарі сім опер та 200 акторів.

В радянські часи в палаці розмістилося Тульчинське училище культури. З 2017 року на території палацу проводиться щорічнийфестиваль «OperaFest», який збирає тисячі глядачів. Навпроти палацу верх по вулиці знаходиться кафедральний собор на честь Різдва Христового також збудований на кошти Потоцького, для домініканських монахів. Для будівництва собору граф спеціально запросив архітекторів з Англії, які мали спроектувати копію собору Святого Петра що в Римі. Будівництво тривало з 1786 по 1817 роки. Однак після приєднання Поділля до Російської імперії в 1832 році домініканський монастир передали православній Церкві. В 1928 році більшовики конфіскували собор та облаштували в ньому театр. Перед собором стоїть пам’ятник російському фельдмаршалу Олександру Суворову, який на початку ХІХ століття був головнокомандуючим російськими військами на Поділлі, штаб яких базувався в Тульчині і певний час Суворов жив в палаці Потоцького. Ці історичні факти та монументальність палацу і собору не аби як вразили нашу групу, яка довго роздивлялася внутрішнє убранство церкви та мала змогу помолитися перед місцешанованим образом святителя Миколая.

Перший день нашої місійної подорожі підходив до завершення. Ми багато дізналися про історичне минуле східного Поділля, побачили вражаючі по своїй монументальності та красі об’єкти, а найголовніше подарували вихованцям інтернату незабутні враження.

Наступного дня наш ранок почався з відвідин меморіалу жертвам сталінських репресій, де мали змогу ознайомитися з фактами, які змушують здригнутися від жаху, але про які ми зобов’язані пам’ятати. Це були найтрагічніші епізоди нашої історії. В 1943 році окупаційна влада ініціювала у Вінниці розкопки масових поховань вінничан розстріляних в 1937 – 1938 роках. Всього було розкопано 95 могил з яких ексгумували 9439 тіла. Братські могили були знайдені на території Центрального парку культури, фруктовому саду та на православному цвинтарі. Під час ексгумації до могил приходили місцеві жителі, які в рештках людських тіл намагалися розпізнати своїх родичів. Всього вдалося ідентифікувати 679 чоловік. Наша група заспівала вічну пам'ять усім загиблим від рук безбожної влади та мовчки поклала квіти до меморіалу.

Після цього ми направилася в жіночий монастир що знаходиться в містечку Браїлів, який був заснований в 1635 році в Вінниці Михайлом Кропивницьким. Свого часу монастир прийняв унію, але в 1795 році був повернутий православним. В 1845 році при керуванні Подільською єпархією єпископом Арсенієм (Москвиним) обитель була переведена в Браїлів і розмістилася в пустуючих приміщеннях колишнього католицького монастиря. В ніч на 30 вересня сестри Вінницького монастиря хресною ходою перешли до Браїлова. Після чого розпочався розквіт чернечого життя в Браїлівській обителі. Трудами сестер при монастирі облаштували приють для дівчаткок – сиріт, відкрили жіноче училище, богадільню, недільну школу, а з початком першої світової в монастирі діяв лазарет для поранених солдатів. В 1932 році монастир був закритий. Тільки під час фашистської окупації до розореної обителі знову повернулися черниці, але вже у 1962 році сестер повторно вигнали, а в приміщеннях монастиря розташувався гуртожиток профтехучилища.

Відродження чернечого життя в Свято – Троїцькому Браїлівському монастирі розпочалося в 1989 році, коли обитель повернули Церкві. У 1995 році до монастиря повернулася і її святиня, Браїлово – Ченстоховська ікона Божої Матері, яка зникла в 1962 році після його закриття. Ця ікона подарунок засновника обителі Михайла Кропивницького, яка дуже шанувалася і була головною святинею в монастирі. Її повернення до рідних стін стало справжнім дивом та безкінечною радістю для сестер. Ще однією святинею в монастирі є Браїлово – Почаївська ікона Божої Матері, яка зникла при нашесті турків. Майже випадково в 1887 році в Свято – Успенській Почаївській лаврі професор Ніжинського ліцею протоієрей Андрій Хойнацький натрапив на ікону Богородиці з написом: «Зображення чудотворної ікони Божої Матері Браілівської». Вже наступного року з дозволу лаврського духовенства ікону перенесли в Браїлівський монастир.

Браїлів ще цікавий тим, що саме тут певний час жив та творив відомий композитор Петро Чайковський. Перебуваючи в Браїлові він написав оперу «Орлеанська діва», а також романси «Серед шумного балу» та «То було ранньої весни». На цьому наша культурна програма не закінчилася, ми відвідали Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж в якому працює та творить талановитий музикант, історик, дослідник Поділля, спадковий священник Назарій Давидовський. Разом зі своїм творчим колективом, хором «Соломією», він виконав українські пісні та духовну музику в сучасній обробці. Музична програма не аби як розслабила та потішила нашу групу, а харизма отця Назарія надихнула на прекрасне. Владика Даниїл після маленького концерту подякував панотцю та гурту за чудове виконання та благословив їх на подальший творчий ріст та підкорення нових творчих горизонтів.

Але й це ще був не кінець, попереду на нас чекала екскурсія історичною Вінницею, яка розпочалася біля приміщення колишнього єзуїтського монастиря. Пізніше в ньому розміщувався Казанський храм в якому свого часу правив архієпископ Подільський і Вінницький Іван Теодорович. На зазначеному місці нас зустрів вінницький краєзнавець, історик, директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, який провів нашу групу історичними вуличками, розповів про основні факти з історії міста над Бугом. Цікаво, що перші поселення на території сучасного міста виникли ще в скіфський період, однак перше документальне свідчення про Вінницю датується 1369 роком.

Однією з історичних пам’яток Вінниці являються мури, які свого часу були фортифікаційним та храмовим комплексом, який складався з єзуїтського монастиря з костелом, колегіуму, гуртожитку, а також домініканського монастиря. Всі будівлі були щільно огороджені міцними стінами з бійницями та баштами. В місті діяв і православний Вознесенський монастир, яким особисто опікувався Київський митрополит Петро Могила. За його ініціативою при монастирі діяв колегіум, статус якого був аналогічний з Києво – Могилянською академією. Зараз цього монастиря вже не існую. А від єзуїтського зберіглися лише окремі споруди колишньої фортеці в яких розміщається Державний архів Вінницької області, краєзнавчий та художній музеї та православний кафедральний Спасо-Преображенський собор в паламарці якого на стелі зберіглися домініканські розписи. В цьому соборі приймав таїнство хрещення та вінчання письменник Михайло Коцюбинський, а в 1920 році собор навідували Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський. У 80-х роках ХХ століття в соборі розміщувався зал органної та камерної музики. Поступово наша група дійшла до римо-католицького собору Діви Марії Ангельської та монастиря побудованого в стилі тосканського бароко. З відси ми планували потрапити в катакомби, про які ходить багато легенд. Кажуть, колись у сиву давнину підземними ходами можна було пройти через все місто. Нажаль, наразі більшість підземель недосліджена і недоступна для широкого загалу, але нам, все таки вдалося потрапити у Вінницькі катакомби. На відміну від нашої уяви про вузькі та тісні лази, це виявилися доволі широкі проходи з високою стелею. В підземеллі панувала абсолютна тиша, всі з цікавістю слухали розповіді про те, як монахи – капуцини варили у цих підземеллях пиво, рятуючи від голодної смерті людей, і як одного разу ченець підсковзнувшись впав у кип’ячий чан. Після цього випадку подейкували, що його привид блукає цими підземеллями. Як ми не прислухалися, але привида так і не побачили, а ось сліди радянської байдужості до історичної спадщини були доволі помітні. Радянська влада використовувала ці підземелля, в часи Холодної війни, в якості бомбосховища на випадок ядерної війни. Зараз для екскурсій відкрита незначна частина катакомб, які використовувалися ченцями в якості пивоварні та погребів для зберігання продуктів.

Продовжуючи наше знайомство з містом, ми дійшли до готелю «Савой», який має цікаву історію, а що найголовніше коли в 1919 році Директорія УНР на чолі з Володимиром Винниченком переїхала до Вінниці, місто стало тимчасовою столицею УНР, а «Савой» фактично став «кабінетом міністрів». Далі ми прийшли до пам’ятника Симону Петлюрі, який був встановлений в 2017 році біля історичної будівлі в якій розміщалося Міністерство пошти і телеграфів в той час коли Вінниця мала статус тимчасової столиці УНР, а пізніше в цій же будівля розміщувалася військово – похідна Канцелярія Головного Отамана.
 
На завершення дня наша група відвідала найбільший в Європі плавучий фонтан, який потрапив в десятку найкращих фонтанів світу. Світло-музичне видовище тривало пів глодини, але за цей час всі отримали купу задоволення і позитиву. Це було яскраве завершення нашого перебування на Вінниччині, яка залишила в нашій пам’яті гарні враження, як сучасне, європейське місто з привітними людьми і яскравим минулим.
Mission Team of the Church Visits Orphanage in Vinnytsia

Mission Team of the Church Visits Orphanage in Vinnytsia - 06/26/18

(113 images)


Share This:



< PreviousNext >
You might also like:

Strategic Plan

Prayer Books
Calendar 2019
Prayer Book

Mailing Address
Ukrainian Orthodox Church of the USA
P.O. Box 495
South Bound Brook, NJ 08880

Offices:
Ukrainian Orthodox Church of the USA
Metropolia Center
135 Davidson Avenue
Somerset, NJ 08873