Неділя М’ясопусна

(Мф 25. 31-40)

На початку Своєї спасенної проповіді до народу Ісус Христос у двох притчах про сівача та пшеницю й кукіль прирівнює Свою працю благовісника Божого слова до праці на ниві: “Сівач доброго насіння – це Син Чоловічеський” (Мф 13. 37) Три роки Він сіяв добре зерно Своєї науки, яке, зібране і знов посіяне Його учнями, мало давати врожай доброго насіння, тобто виховувати синів Царства Божого (Мф. 13, 38) Наприкінці Свого трирічного проповідування, у вівторок – перед Своїми страстями, Ісус Христос дав картину великих жнив, тобто кінця світу. Про ці жнива Господь уже говорив, пояснюючи притчу про пшеницю та кукіль. Тоді Він сказав про кінцеві жнива ці, скільки треба було сказати, щоб апостоли і люди зрозуміли Його притчу. Між добре насіння на ниві, - говорив Він, - ворог людини – диявол, насіяв уночі кукіль. Посходило одне і друге насіння – добре і зле. Правда, кукіль можна було б виполоти, але полільники мусіли б при цьому потоптати і виривати пшеницю. Тому Господар ниви сказав залишити пшеницю і кукіль до жнив, щоб тоді женці спочатку зібрали кукіль, пов'язали його і спалили, а пшеницю зібрали потім, пов’язали в снопи і звезли до клуні. Так зробили женці, так буде і при кінці віку з бур’яном , тобто з синами лукавого, і з пшеницею – синами царства.

Коли Ісус Христос закінчив Свою сівбу і вже готувався до страждань і смерті, тоді Він ще раз подав повнішу картину кінця віку. Святе Євангеліє неділі м’ясопусної говорить про те, як Ісус Христос сповіщає свій другий прихід на цей світ у день страшного суду. Той другий прихід буде цілком іншим від першого, бо тоді Він прийде з усіма ознаками своєї Божої величі й Божого Маєстату. Вже не як маленьке вбоге дитя, що народилось у Вефлиємській стайні; вже не як покірний учитель, що проходив Палестинську землю, навчав і чудами помагав тодішнім людям. Ні, Він уже не прийде як ягня, призначене на жертву за гріхи світу, але як грізний та страшний, хоч і справедливий Суддя, щоб заплатити кожному за його учинки. Прийде, щоб ми знали рахунок перед Ним з цілого нашого життя. Він же на підставі того звіту, рішатиме про нашу долю. На тому суді Він винагородить добрих, що сповняли Його волю, відчиняючи перед ними двері Небесного Царства, а злих покарає, посилаючи їх на вічну кару в пекло. Син Чоловічеський сяде я славі Своїй на престолі в оточенні ангелів. Перед Ним зберуться всі люди що жили на землі. Як пастух відокремлює вівці від козлів, так Христос – Суддя відлучить добрих від злих. Перших поставить праворуч Себе, а других – лівороч. І почне говорити до тих, що праворуч від Нього: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!” Потім почне перелічувати їхні добрі діла, за які вони одержують нагороду. Це діла милосердя до ближніх: вони і нагодували голодного, і напоїли спраглого, і одягли нагого та ін. Усе те вони робили ближнім, але Господь кожне їхнє добре діло оцінює так, мов би воно було зроблене Йому Самому. А звертаючись у інший бік, до поставлених ліворуч від Нього, Син Божий скаже: “ Ідіть від Мене, прокляті, в вогонь вічний, приготовлений дияволові і його ангелам.”І почне перераховувати їхні лихі вчинки, за які вони заслужили вічне осудження. Це діла не доброзичливості до ближніх: вони ані не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не оділи нагого... Вони відмовили в допомозі ближньому і Господь усі ті безсердечні відмови оцінює так, як би вони були зроблені Йому Самому.

Бог завжди і всіма способами кличе нас до життя вічного. Від створення світу Він для всіх заснував Царство вічне, хоче щоб усі спаслися, стукає у двері кожного серця. Але Він нікого не примушує, не тягне силою того, хто не шукає Царства Небесного: Людина створена вільною, вона вільна і у виборі життя майбутнього віку. За що ж буде нам винесено вирок на Страшному суді? За найнеобхідніше в житті, з чим ми щодня і щогодини стикаємось, за наші стосунки з людьми що випливають із заповіді про Любов до Бога і ближніх, цих найбільших і найперших заповідей Божих. Любов до людей визначає нашу любов до Бога: що ми ближчі до людей, то ближчі до Бога, і навпаки, віддаляючись від людей, ми віддаляємось і від Бога. Тільки той любить Бога, хто любить ближнього. (1.Ів. 4.20) та любити ближніх не означає тільки мати до них у серці прихильність, не означає тільки любити словом чи язиком, треба їх любити ділом і правдою. (1.Ів. 3, 18) Як часто ми це забуваємо, стаємо жорстокими немилосердними, гордими, егоїстами, не звертаємо уваги на голодного, спраглого, хворого... Наближаються спасенні дні Великого Посту, коли ми будемо каятись у наших гріхах, будемо просити Бога змилосердитися над нами, простити нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. Щоб бути гідними милосердя Божого, Євангельське читання повчає нас найперше самим бути милосердними. Наше милосердя, розчинене сльозами каяття, приведе до нас, милосердя Боже, що визволяє від гріхів, спасає душі наші. Тільки тоді і ми почуємо голос праведного Судді: “Прийдіть благословенні Отця Мого, осягніть Царство, приготоване вам від заснування світу!”

Поставмо собі запитання: А де ми станемо у цю страшну годину? По яку руку поставить нас Небесний Суддя? Це важке питання, і воно лякає ,напевно, кожного з нас. Та можна відповісти із цілковитою впевненістю ,сказати де ми станемо на страшному суді чи по правій чи по лівій стороні. Відповідь є така: Кожен з нас стане там, де себе поставить у цьому житті. Тут час жнив, тут місце для збирання заслуг. Коротке це життя, але в ньому може кожний придбати собі щасливу вічність. За життя – праця, по смерті – зарплата. Поки живемо, не є ніколи запізно. Тут служімо вірно Богу та живімо за Його Святими заповідями, тут каймося у святій сповіді. Господь справедливий – ніяка наша добра справа не пропаде марно. Стараймося в усьому наслідувати Христа і тоді й смерть буде нам не страшна, бо ми прийдемо на Суд приготовлені. Амінь.

Мілвіл, Нью Джерзі
о. Анатолій Дохват