Восьма неділя по П'ятидесятниці
Євангельське повчаня, яке читається у восьму неділю по П’ятидесятниці, своїм змістом вражає нас двояко, у двох аспектах.
В 13-му вірші 14-го розділу Євангелії від Матвія згадано, що Ісус “відчалив човном у місце пустинне і самотнє. І почувши народ із міст пішов пішки за Ним”.
Отже люди так прагнули чути Слово Боже з уст Спасителя, так прагнули отримати благодать Божу від нього на оздоровлення, що шукали за Ним і знайшли Його у місці “пустинному”, де Христос напевно шукав молитовного усамітнення після тяжкої вістки про відрубання голови Іванові Хрестителеві.
Коли люди відчувають духовний голод, прагнуть духовної поживи, то, як навчають нас святі Отці Церкви, — це ознака позитивна, це свідчення, що їхнє єство духовне здорове. Так само як добрий апетит є ознакою тілесного здоров’я.
Одначе, в Євангельській розповіді на цю неділю найбільше ілюструється тілесне нагодування Ісусом Христом багатотисячної маси народу. Господь сотворив велике чудо: п’ятьма хлібами й двома рибами нагодував п’ять тисяч мужчин, “крім жінок і дітей”. Отже вірогідно там було біля десяти тисяч людей.
Недалекоглядні й зарозумілі люди кажуть, що все те виглядає на казку, бо, мовляв, все те неприродне... Але Господь і створив всі закони природні, і Господь Своєю силою й дією ті закони природні може змінювати, творити чуда – явища, діла незвичайні для нас і неможливі для людських спроможностей.
Як могло статися помноження поживи – хлібів і риби – є різні міркування про те, але ми, віруючі в Бога, маємо тверде переконання, що “для Бога все можливе” (Матв. 19:26). Про самі думки, міркування, що пояснюють чудесне нагодування людей, скажемо пізніше, але хочемо звернути увагу на факти на факти безперервних чудес, які творить Бог для нас щоденно й до яких ми так звикли, що приймаємо як “природне”.
Тільки віруючі визнають, що такий передбачливий мудрий порядок, що запевняє існування, життя і людей, і всіх сотворінь на світі – це дар від Бога-Творця, а безбожники твердять – сама природа така мудра, що помножує себе. Тут своєрідний парадокс у безбожницькому твердженні: вони згоджуються, що жодна зернина, жодне насіння, жодна рослина не мають в собі мудрості, але вони мудро, передбачливо мають гін до життя, продукують себе, відроджують, помножують і в той спосіб дають підстави до життя всіх живих істот, у тім числі – для людей.
Незаперечним фактом є, що основою, підставою для життя є наявність дрібних зернят різних трав і різного збіжжя. Навіть усі м’ясоїдні тварини мають основу життя в тих же зернятках, які помножуються так, що завжди, щодня їхні плоди споживаються в більйонах тонн і ще лишається, як і в згаданому чуді, яке явно сотворив Христос.
І жодний безбожник не може ствердити, що людина може створити насінину, зерно, яке б себе відроджувало, помножувало. Все створене людьми зі складників, які створив Бог, гине, не відновлює себе. Найбільший винахід на землі – не найскладніша машина, а дрібне зернятко трави й зерна збіжжя, які себе відроджують, помножують.
Але вернімось безпосередньо до чуда помноження хлібів і риби, яке сотворив Господь Ісус серед і для багатотисячної маси народу.
Мабуть найбільш традиційне сприймання того чуда таке: ми не знаємо, як Христос, в який спосіб Він помножував ту поживу, так само, як ми не знаємо, в який спосіб Бог дією благодаті Святого Духа чинить і в Таїнстві Євхаристії, і в Таїнстві Хрещення й в інших Таїнствах і благословеннях Церкви. Ми знаємо тільки наслідки, що саме ті перетворення духовні, невидимі стаються. Ми не можемо нашим людським розумом пізнати глибину дій Божих, так само, як не можемо тілесними очима бачити духовне, невидиме. Ми просто віримо Богові й вірою сприймаємо чудо помноження хлібів, як і всі чуда Божі.
Одначе, є й друга думка деяких людей. Деякі люди схильні думати, що в час, коли Христос намірився нагодувати ті п'ять тисяч мужів з їхніми жінками й дітьми, коли Він «споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народів», Він своїми діями й благодаттю Божою зробив чудо перетворення в душах людських усіх присутніх.
Адже ж незаперечно, бо це в дусі Христової Науки, щоб усі люди намагалися ділитися своїми здобутками (матеріальними й духовними) між собою, щоб ті що мають, ділилися з тими, що не мають.
Багач, який розкішно одягався, «щоденно розкішно бенкетував», який байдужий був, що рядом був голодний, зранений Лазар, - той багач був осуджений Богом за його байдужість до долі ближнього (Луки 16:19-25).
У тих країнах, де є деспотична влада, де існує різкий поділ соціальний на дуже багатих, що розкішно бенкетують, і бідних, що перебувають у матеріальній нужді, хронічних недостатках і голоді,- там неминуче підготовлюється грунт для живлення безбожництва, для використання тих несправедливих соціальних умов адептами безбожницьких філософій. Там неминуче підготовлюється грунт для бунтів, повстань, революцій, для руїни.
Приклад імперіалістичної дореволюційної Росії наочно свідчить про те. Безбожники використали наростаючий гнів упосліджених і безправних проти найбагатших аристократів світу, які офіційно вважали себе правдивими християнами, а трактували простий нарід, як безправну худобину.
Наочним прикладом може бути і стан такого різкого соціального поділу й байдужості маючих до немаючих у країнах так званої Латинської Америки, де безперервні повстання, бунти, революції нічого не поліпшують, бо міняються пануючі, але не стається перетворення в душах людських, не помножується любов братерська, як це ставалося при науці й чудах Христових.
Ми не можемо лицемірити й казати, що нам важливий тільки стан душі людини, а байдуже до матеріальних потреб тіла нашого ближнього. Бо коли просячому ми скажемо: «Іди годуйся й грійся собі», - то, як засвідчив Христос, ми заслуговуємо на осуд від Бога. Господь і в друге Своє пришестя оцінюватиме нас по нашому відношенні до ближнього нашого (Матв. 25:31-46).
Ми живемо в країні, яку Бог благословив щедро матеріальними дарами, але ще більше вдячні Йому, що тут устрій державний – демократичний і поступово невпинно поліпшується соціальна справедливість, соціальне забезпечення, що всі можуть «насититься» й ще лишається багато «кошиків»...
Але не забуваймо також слів пророка: «Ти переді мною трапезу зготовив при моїх ...» (Пс.23:5). Світ неподільний і ті, що не матимуть тієї «трапези», люди в країнах, де існує хронічно матеріальна нужда й недостачі, неминуче з завистю поглядатимуть на нашу багату трапезу. А зависть породжує ненависть, а ненависть ворожнечу, а ворожнеча душогубства (1 Івана 3:15).
Це вже зробилося утертою фразою, що “світ неподільний”, але так воно справді є. Тому нам необхідно практикувати євангельський принцип, щоб сильніші взяли тягарі слабших (Рим. 15:1) – і то найпершій в Христовій громаді, в нашій Церкві. Але, безумовно ми повинні відчувати те зобов’язання в нашій країні взагалі, у цьому неподільному взагалі. Ми скрізь і у всьому повинні жити в Бозі, згідно Христових Заповітів. Наслідуючи Христа-Господа, ми повинні всі дбати, щоб наші брати й сестри могли насититись і тілесно, і духовно; про останнє, як члени Правдивої Церкви Христової мусимо дбати найперше.
Ніколи не задовільняймось, що “Ми бачили Світло правдиве, прийняли Духа небесного, знайшли віру істинну”, а подбаймо своєю діяльністю, своєю порадою, своєю пожертвою на месійні цілі Церкви, щоб і наші ближні “бачили Світло правдиве”, щоб і вони “знайшли віру істинну” для спасіння в Христі Ісусі, Господі нашім. Амінь.
о.Володимир Музичка
Катедра Св. Володимира, New York, NY
|