Розповідь євангелиста Луки про чоловіка, який одержимий бісами може показатися нам далекою від нашого повсякденного життя. Проте не випадково, про це зцілення розповідається два рази в церковному колі недільних Євангелій, для того, щоб ще раз нам нагадати про роботу диявола і Господню силу, яка бореться проти всього злого. Апостол Петро застерігає нас, що диявол не спить: “Будьте тверезi, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти”. (1Петра 5:8)

I love to ask the question, “Do you believe it is possible to love pigs more than Jesus Christ?” The answer is, of course not. Why do you ask such a foolish question?  Well, I often wonder why those people, in today Gospel, would ask Jesus Christ to leave their town just after He cast out a legion of demons into a herd of swine.

Today’s Gospel lesson gives us instruction for our current everyday lives, as well as for our eternal life with God. It shows us that appearances can be deceiving. Rich people would often justify themselves by saying that God was rewarding them for their life of good deeds. Thus when some misfortune or evil occurred in other peoples’ lives, it was believed that they must have done something wrong before God, in order to deserve such punishment from Him. Thus the rich were God’s favorites, and everyone else got what they deserved. This understanding of things served well to make leaders and rulers pleased with their lot in life.

У притчі про багача і Лазаря Ісус Христос коротко передає тимчасову і вічну долю двох осіб: вбогого Лазаря і безтурботного багача. Як виглядало життя цих двох людей на землі? Багач одягався в одежі з дорогих тканин і «бенкетував щодня розкішно» зі своїми приятелями. Він не думав про Бога, про безсмертну душу, про відповідь на Божому суді, про вічне життя. Він безтурботно насолоджувався благами цього світу.

Господь наш Ісус Христос знову зібравши багато людей навколо Себе, повчає їх притчею про сівача, який вийшов щоб посіяти зерно своє. Святі апостоли не зрозумівши Божественного вчення, просять Христа щоб Він пояснив їм її значення. Тоді Ісус пояснив її так. “Ось що означає ця притча: Зерно-це Боже Слово. А котрі край дороги, - це ті. Хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам'янистому грунті,- це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, - і за час випробовання відпадають. А що впало між терен, - це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами розкошами, - і плоду вони не дають. А те, що добрій землі, - це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, - і плід приносять вони в терпеливості”. (Лк. 8, 11-15).

The parable for today is the parable of the sower. In our lifetimes, many, if not most, of us have not actually seen a farmer walking across his plowed field and manually throwing seed in order to plant his next crop. As a result of industrialization, scientific advances and technological improvements, most farming in our time and place, is done by large conglomerates with highly advanced machinery and techniques. Mom and pop farms are disappearing just like mom and pop stores. But the concept is simple enough for most of us to understand and identify with.

We know, from Holy Scripture, that in the early days of the Church, our Faith, later to be called “Christianity”, was originally referred to as “the Way.” Its adherents, Christ’s disciples, were followers “of the Way.” Indeed, in the Didache, one of the oldest Christian documents not to have been canonized as Holy Scripture, being written towards the end of the first century, the opening line is, “There are two ways, one of life and one of death; but a great difference between the two ways.”

Із євангельських повчань ми знаємо, що потрібно служити Богові, а саме виконувати Його волю та заповіді. Також потрібно любити свого ближнього як самого себе, а саме поводитись з ближнім так, як ми б хотіли, щоб з нами так поводились. І ми повинні дбати про самих себе, про фізичне здоров'я та здоров'я душі.

Якщо б хтось надумав описати про ці три вагомі обов'язки: як виконувати волю Божу та заповіді, як дбати про ближнього, та як дбати про свою душу і тіло, то йому б нехватило сили і терпіння про це писати.

“Господи, я не вартий, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи тільки слово, то й одужає хлопець мій”,- так сказав римський сотник до Ісуса Христа, коли Господь хотів піти оздоровити його слугу. Слова знамениті – повні покори та найглибшої віри. Ці слова говорить сотник римського війська, найкращого, найсильнішого в світі у той час. Сотник цей міг би дуже гордитися своїм становищем і вважати, що це він робить приємність для галилейського Учителя, запрошуючи Його у свій дім. Та він у душі пізнав, що це Божий Посланець, перед Яким кожна людина повинна схилитися з найбільшою покорою та смиренністю.