Сьогодні ми згадуємо Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Чому нам треба згадувати про ці події давно минулих літ? Адже Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння - Божество Господа нашого Ісуса Христа.

Our Lord Jesus Christ in His Gospel teachings is constantly calling all people to salvation and eternal life! This blessedness begins here in our earthly lives through the knowledge of “the only true God, and Jesus Christ whom He has sent”, the Savior of the world”.

During His earthly ministry, Jesus met, spoke with, enlightened, and healed a vast number of people, every single day.  As St. John says, if each and every one of His encounters were written down, the world could not contain all of the books that it would require.  So why did the Holy Spirit guide the Evangelists to record those specific events, those encounters, which we find in the Gospels?  What is it about them that make them somehow special?  As most of you probably know, it is because those encounters that are recorded for us are universal.  In 2000 years, while our technology and science are exponentially beyond what it was then, people are still people- as a species, we really haven’t changed.  And those people about whom we read in Scripture, well, they are us - in some way, they represent all of us, both collectively and personally.  And the lessons that their stories impart are just as applicable to us today as they were 2000 years ago.  Today’s Reading, that of the Blindman, is a classic example of this.

Господь наш Ісус Христос приготовлював Своїх учеників до розлуки з ним та до продовження ними Його місії на землі. Після Свого воскресіння із мертвих Ісус являвся вже прославленим тілом ученикам, жонам- мироносицям, апостолам, вірним, споживав з ними їжу та навчав про Царство Боже, творив чудеса (Ів. 21:6).

Today, on the 5th Sunday of Pascha, the Church celebrates the memory of the Samaritan Woman, who, although unnamed in Holy Scripture, is known to the Church as being St. Photini.  And while I usually point out that each Sunday Gospel Reading contains many things for us to learn, I believe that this particular Reading has as much, if not more, than any of the others.  It is so full of information, of theology, of lessons for us, about how God wants us to live.  Consider, this morning, for example, the manner in which St. Photini went from seeing Jesus as simply a stranger, and a Jew, to seeing Him as a prophet, and then recognizing that, indeed, He is the Christ, the Chosen One of God.  And with this new-found knowledge, she rushed back to the people of her village, to say: Come! Listen to One Who has spoken as no-one else has ever spoken, One Who, without hearing a word from my lips has seen into the depth of my heart, into the darkness of my life, has seen and known everything.

У сьогоднішньому Євангелії ми слухаємо цікаву і глибоку розмову між Ісусом Христом і жінкою-самарянкою. Ця розмова відбувається за містом біля криниці. Ісус Христос, як дійсна криниця, яка має у собі джерело живої води, приходить, сідає біля криниці Якова і чекає на спраглу людину. Розмова відбувається якраз опівдні, коли сонце стоїть в зеніті, коли людина почувається спраглою. І ось Христос сам прийшов до спраглої людини і робить перший крок назустріч їй.

Today’s Gospel is the usual reading for the ‘Third Sunday After Pascha’. This is the third in a series of six Sundays between the feast days of Pascha and Pentecost, which help to form the fifty-day period between the Resurrection of Christ and the coming of the Holy Spirit.

Сьогодні уже приходить четвертий тиждень після Світлого Христoвoгo Вoскресiння, якoгo всi християни чекали з великим нетерпiнням, в якoму кoжний iз нас вiдчуває велику радiсть i має надiю на майбуття i життя вiчне. Ми вдячнi Всевишньoму Бoгу за Йoгo благoслoвiння i безмежну любoв дo нас. Гoспoдь, який дає нам життя i все, щo ми прoсимo у нього, вимагає від нас вiдкрити нашi серця у любoвi дo ближньoгo, у пoкаяннi, i дoдержаннi Йoгo запoвiдей.

Вони рано-вранці, купивши пахощі, спішать до гробу, в якому спочив Ісус. Мироносиці добре знають, що гріб Ісуса охороняють воїни, що до гробу заборонено наближатися, але вони йдуть, наперекір усьому, з твердою вірою і надією, що здійснять свій намір. Вони йдуть за покликом сердець, в яких живе щира, самовіддана любов до Ісуса, а любов не знає страху, не боїться погроз, перепон — любов усе перемагає, бо де є любов, там є Бог.

In today’s Gospel we hear of three women who were approaching the tomb of their Master, their Teacher and their Friend. Their hearts were heavy and their steps labored. How could this have happened? It was only days before that they were with Him as He taught and preached. No person had ever preached as He did; no one performed the great miracles that He accomplished. Surely He was the One; the Son of God, the Messiah!